Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 913/1043/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Ковтонюк Л.В., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 31.01.2017у справі№ 913/1043/16 Господарського суду Луганської областіза позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 допублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" простягнення 683 546,23 грн

за участю представників сторін:позивача: ОСОБА_5,відповідача: Вєдєрнікова О.С.,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про стягнення 825590,15грн. за договором оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014р., з яких: основної заборгованості в розмірі 635612,90 грн., пені в розмірі 23642,86 грн., інфляційних втрат в розмірі 144230,35 грн. та 3% річних в розмірі 22104,04 грн.

В ході розгляду справи, позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути на його користь 683546,23 грн. за договором оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014, з яких: основної заборгованості в розмірі 539612,90 грн., пені в розмірі 23642,86 грн., інфляційних втрат в розмірі 103475,19 грн. та 3% річних в розмірі 16815,28 грн.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 06.12.2016 у справі №913/1043/16 позовні вимоги задоволено частково - стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" основної заборгованості за договором оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014 в розмірі 89935,48 грн., пені в розмірі 3940,57 грн., інфляційні втрати в розмірі 14481,60 грн. та 3% річних в розмірі 2799,33грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі №913/1043/16 рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості за договором оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014 в розмірі 449677,42 грн., інфляційних втрат в розмірі 71976,06 грн., 3% річних в розмірі 14015,95 грн. та в частині задоволення пені в розмірі 3940,57 грн., у зв'язку з чим п. 2 резолютивної частини рішення викладена в наступній редакції:" 2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 основної заборгованості за договором оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014 в розмірі 539612,90грн., інфляційних втрат в розмірі 86457,66грн., 3% річних в розмірі 16815,28грн. та судовий збір в розмірі 9643,26грн." В іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 06.12.2016 у справі №913/1043/16 залишити без змін. Крім того, присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 10607,59грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.01.2017 скасувати, а рішення господарського суду Луганської області від 06.12.2016 залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, після укладання протягом 2013-2014р.р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" низки договорів оренди обладнання (які відповідно до додаткових угод були розірвані з 01.04.2014 (а.с.а.с.24-59 т.1), 07.04.2014 з метою впорядкування договірних правовідносин між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Орендодавцем) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" (Орендарем) було укладено договір оренди обладнання №142/01-27-14, відповідно до п.1.1 якого Орендодавець зобов'язується передати Орендарю, а Орендар зобов'язується прийняти в тимчасове користування обладнання (майно, що орендується) згідно Додатку 1 до цього Договору та зобов'язується сплачувати Орендодавцю орендну плату.

Перелік майна, згідно з п.1.2 договору, визначається в Додатку №1 до цього договору та може бути змінений за згодою сторін.

В п.4.1 сторонами було узгоджено, що майно вважається переданим орендарю з дати підписання акта приймання-передачі майна, що орендується. Термін оренди складає 5 (п'ять) календарних років з дати приймання майна, що орендується, за актом приймання-передачі. Термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору.

На виконання умов договору, 07.04.2015 сторонами було підписано акт прийому-передачі майна, яким Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 передав, а Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" прийняло у тимчасове користування обладнання -12 одиниць вузлів обліку.

Відповідно до п.7.1 договору оренди, Орендар зобов'язується:

- використовувати майно, що орендується, у відповідності до мети оренди, визначеної у п.2.1 цього договору (за цільовим призначенням у своїй виробничій діяльності);

- своєчасно здійснювати орендні платежі;

- дотримуватися належного режиму експлуатації та зберігання майна, що орендується, відповідності до технічної документації;

- усунути можливість доступу до майна, що орендується, некомпетентних осіб;

- утримувати майно, що орендується, у повній справності;

- не передавати майно, що орендується, у суборенду без згоди на це Орендодавця.

В свою чергу, в п.9.1 договору було закріплено, що у випадку порушення сторонами своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України.

Строк дії договору, відповідно п.10.1 становить з 01.04.2014 по 31.12.2019, а також зазначено, що за згодою сторін термін дії договору може бути продовжено.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив оплату орендних платежів за укладеним договором оренди №142/01-27-14 від 07.04.2014 лише за квітень, травень 2014 на суму 48000,00грн., що підтверджується звітом по дебіторським та кредитним операціям по рахунку позивача та платіжним дорученням №6/187 від 24.06.2014, а також за червень, липень, серпень, вересень 2014 платіжними дорученнями №1069, №1070, №1067, №1068 від 19.11.2014 на загальну суму 96000,00грн.

10.06.2016 позивач звернувся до відповідача з листом-претензією, в якій зазначав про необхідність останнім в строк до 01.07.2016 сплатити заборгованість за договором №142/01-27-14 від 07.04.2014, а в разі її несплати - 01.08.2016 добровільно розірвати договір оренди та повернути орендоване майно.

Між тим, листом №03-16 від 15.08.2016 позивач повторно звернувся до відповідача з проханням виконати вимоги зазначені в листі-претензії та здійснити оплату за договором оренди обладнання, зазначаючи, що в разі невиконання відповідачем вимог кредитора строком до 31.08.2016.

Крім того, позивач в порядку п.10.2 укладеного договору, своїм листом №03-16 від 16.08.2016 повідомив відповідача про відмову від договору оренди, його розірвання та повернення майна. Вказаний лист було отримано відповідачем 16.08.2016, про що було зроблено відповідну відмітку на ньому.

Оскільки заборгованість відповідачем так і не була погашена, а обладнання не було повернуто, це стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

На підтвердження своїх позовних вимог Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зазначає наступне:

Наявність у Відповідача можливості користуватися орендованим майном (обладнанням), оскільки орендовані вузли обліку є рухомим майном і не мають жодної виключної прив'язки до будь-якого об'єкту, тобто можуть вільно зніматися, переставлятися на інші об'єкти та використовуватися. Відповідач не забезпечив собі можливості подальшого вільного користування майном, не вжив своєчасних, об'єктивних, необхідних заходів по вивезенню орендованого майна на підконтрольну українській владі територію.

Відповідачем не було подано жодних доказів на підтвердження факту невикористання орендованого майна, неможливості його використання, втрати доступу до майна, що також вбачається з відсутності звернень останнього до Орендодавця про неможливість користування обладнанням за договором оренди та про зміну режиму користування майном. Між тим, додатково відповідач підтвердив факт користування орендованим майном в своїх інтересах, здійснивши 19.11.2014р. оплату орендних платежів на загальну суму 96000,00грн. (4 платежі по 24000,00грн.) за період в якому антитерористична операція вже проводилась.

У будь-якому випадку всі ризики за договором оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014 покладаються на Орендаря - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз".

Наявні в матеріалах справи пояснення ОСОБА_7 від 17.11.2016р. (начальника служби економічної безпеки Відповідача, заступника голови Правління з економічної безпеки Відповідача, станом на 13.05.2016р.) свідчать про можливість Орендаря (Відповідача) безперешкодно користуватися рухомим майном - орендованими вузлами обліку, а якщо орендоване майно і не могло бути використане то лише з вини та бездіяльності останнього.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, виходив з того, що 10 одиниць орендованого обладнання знаходяться на території проведення антитерористичної операції (м. Луганськ, с.Металіст, м. Олександрівськ), тому вказане свідчить про неможливість відповідачем користуватися спірним обладнанням та на підставі ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України останній звільняється від плати за його користування за весь час, протягом якого майно не могло бути використане. При цьому, місцевий суд врахував проведення антитерористичної операції, запровадженої згідно з Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/2014 від 14.04.2014, та відмовив позивачеві у стягненні заборгованості з орендної плати за цими одиницями (10 один.) орендованого обладнання за період з 01.10.2014 по 16.08.2016 на суму 449677,42грн. Крім того, місцевий суд зробив перерахування решти позовних вимог, оскільки відмовив частково у позові, задовольнивши позов в частині стягнення 89935,48грн. за орендоване обладнання, яке знаходиться не території підконтрольній українській владі (2 вузли обліку з 12 одиниць) .

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову та приймаючи нове рішення про задоволення позову в зазначеній частині, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо безпідставності відмови в позові судом першої інстанції з підстав проведення антитерористичної операції на території де знаходиться спірне обладнання та неможливістю відповідачем ним користуватися, вказавши на те, що спірне майно є рухоме, укладений між сторонами договір оренди не містить будь-яких обмежень відносно місця використання означеного майна (вузлів обліку), господарська діяльність відповідача в розглядуваний період здійснювалось і на підконтрольній українській владі частині території Луганської області, що, в свою чергу, не позбавляло Орендаря права використовувати орендоване майно у своїй діяльності. Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що відповідачем було здійснено часткову оплату за користування майном за період, щодо якого він в межах цієї справи наголошував на неможливості користування у розумінні ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, а також взяв до уваги те, що зазначені в Додатку №1 до договору №142/01-27-14 від 07.04.2014р. адреси об'єктів оренди (12 вузлів обліку), відносно 10 з яких місцевий суд зробив висновок про неможливість їх використання (знаходяться на території проведення АТО), є виключно фіксацією їх місцезнаходження на відповідний момент часу (враховуючи попередні правовідносини за припиненими договорами оренди відносно кожного лічильника окремо), яке Орендар в межах строку дії договору, відповідно до п.7.1 цього договору міг без обмежень визначати самостійно, дотримуючись, при цьому, визначеної в п.2.1 договору мети. Відтак, суд апеляційної інстанції вказав, що самі по собі загальновідомі обставини проведення АТО в даному випадку - за відсутності належних у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів - не можуть свідчити про неможливість використання кожного орендованого вузла обліку газу визначеним місцевим судом моментом оголошенням АТО, між тим, всупереч ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не доведено, але місцевий суд визнав встановленими обставини неможливості користування кожним одиницею орендованого майна впродовж розглядуваного періоду нарахування стягуваних коштів, що є підставою для часткового скасування рішення місцевого суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Враховуючи правову природу та змісту укладеного між сторонами договору оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014, який у розумінні ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України та ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, нормами законодавства про оренду (найм).

Таким чином, договір оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014 є підставою для виникнення і існування у позивача суб'єктивного права на отримання орендної плати, якому (праву) кореспондує відповідний обов'язок відповідача як Орендаря її сплачувати згідно умов договору за весь період користування майном, що безпосередньо закріплено ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України і ч.1 ст.286 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегія суддів погоджується з апеляційним господарським судом стосовно того, що майно за укладеним між сторонами договором оренди є рухомим майном, а сам договір оренди не містить будь-яких обмежень відносно місця використання означеного майна (вузлів обліку), тому не позбавляло відповідача права використовувати спірне обладнання у свої господарській діяльності тим більш останній здійснював її і на підконтрольній українській владі території.

Крім того, колегія суддів також погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що зазначені в Додатку №1 до договору №142/01-27-14 від 07.04.2014 адреси об'єктів оренди (12 вузлів обліку), відносно 10 з яких місцевий суд зробив висновок про неможливість їх використання (знаходяться на території проведення АТО), є виключно фіксацією їх місцезнаходження на відповідний момент часу (враховуючи попередні правовідносини за припиненими договорами оренди відносно кожного лічильника окремо), яке Орендар в межах строку дії договору, відповідно до п.7.1 цього договору міг без обмежень визначати самостійно, дотримуючись, при цьому, визначеної в п.2.1 договору мети. При цьому, спірне обладнання є рухомим майном, тому відповідач міг перевести його з зони АТО на підконтрольну українській владі територію, але відповідач не забезпечив собі можливості подальшого вільного користування майном, не вжив своєчасних, об'єктивних, необхідних заходів по вивезенню орендованого майна.

В матеріалах справи також наявна переписка між Відповідачем та Спільним підприємством "Радміртех" зі змісту якої вбачається вивезення певних вузлів обліку на підконтрольну українській владі територію, а саме до Спільного підприємства "Радміртех", м. Харків. При цьому, всі операції із зазначеним обладнанням здійснювалися з відома та під контролем відповідача, що свідчить про можливість безперешкодного демонтування останнім та вивезення на підконтрольну територію орендованого обладнання. При цьому, Спільним підприємством "Радміртех" на вимогу суду було надано рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт з приводу ремонту орендованих Відповідачем газових лічильників.

Також в матеріалах справи є пояснення начальника безпеки Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" - ОСОБА_7 (а.с.а.с.4-7 т.2), з якого вбачається умисна бездіяльність керівництва відповідача щодо вивезення орендованого майна з зони проведення АТО, а також неповернення частини цього майна зі Спільного підприємства "Радміртех".

Як вже зазначалося вище, у будь-якому випадку всі ризики за договором оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014 покладаються на Орендаря - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", тому відсутні підстави для звільнення відповідача, з посиланням на ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, від сплати орендної плати за обладнання (10 одиниць) за період з 01.10.2014 по 16.08.2016 у сумі 539 612,90 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд правомірно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення на його користь заборгованості в сумі 539 612,90 грн. за період з 01.10.2014 по 16.08.2016.

Крім суми боргу позивач просив суд стягнути на його користь річні, інфляційні на підставі ст. 625 ЦК України та пеню згідно п. 9.1 договору оренди обладнання.

Апеляційний господарський суд здійснивши перевірку розрахунку позивача дійшов обґрунтованого висновку, що на користь позивача слід стягнути 3% річних в сумі 16815,28грн.та інфляційних втрат в розмірі 86 457,66 грн. (за перерахунком апеляційного суду) , замість нарахованих позивачем 103475,19грн.

Що стосується вимоги позивача про стягнення на його користь пені в сумі 23642,86грн. колегія вважає вказати наступне.

Як вбачається зі змісту укладеного договору оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014 сторони не передбачили в ньому за невиконання сторін умов даного договору стягнення пені.

Пункт 9.1 договору, на підставі якого позивач здійснив нарахування пені, лише передбачає у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством, оскільки зазначений пункт не містить визначеного розміру та бази нарахування пені.

Крім того, колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що ч.6 ст.231 Господарського кодексу України не є достатньою підставою для нарахування і стягнення пені, адже ця норма визначає ні розмір належної до стягнення пені і ні обов'язок її сплати, а лише формулює загальне правило про порядок встановлення такого розміру для грошових зобов'язань. В свою чергу, і за ч.4 цієї статті, і за змістом ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України розмір пені має бути безпосередньо визначений або нормою Закону, або договором.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано відмовив в цій частині у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 31.01.2017, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі №913/1043/16 без змін.

ГоловуючийН. Нєсвєтова Судді:Л. Ковтонюк Л. Стратієнко